Васи́ль Омеля́нович Романю́к (*9 грудня 1925, Химчин — †14 липня 1995, Київ) — видатний український православний релігійний діяч, богослов, Патріах Київський і всієї Руси-України УПЦ-КП (з 1993).

Організація Українських Націоналістів

Народився у селі Химчин Косівського повіту (тепер Івано-Франківської області). У молоді роки брав участь у національно-визвольній боротьбі.

Уперше засуджений 19-літнім — за належність до Організації Українських Націоналістів (ОУН). Восени 1944 засуджений Військовим Трибуналом НКВС Станіславської (нині Івано-Франківської) області до 20 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін знизили до 10 років. Покарання відбуває у Кустолівській сільськогосподарській колонії № 17 Полтавської області

1946 в таборі засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду». Покарання відбував в Магаданській області.

Церква

У 1959 закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську, згодом — Московську духовну семінарію.

У зв’язку з арештом історика В.Мороза (1 червня 1970 р.) виступив на його захист, унаслідок чого була розпущена церковна громада с. Космач Косівського району, а Романюку заборонили правити службу.

З 1964 до 1972 — священик у парафіях Івано-Франківської і Коломийської єпархії Руської Православної Церкви.

У січні 1972 заарештований, у липні 1972 засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання; визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Покарання відбуває у таборі ЖХ-389/1-8 (села Сосновка в Мордовії). Брав участь у голодуваннях у дні політв’язня і прав людини, у дні початку репресій в Україні та інших акціях протесту.

Заслання

1 липня 1976 року відмовився від радянського громадянства.

У 1976 під час перебування на засланні задекларував свою приналежність до Української автокефальної православної церкви.

З листопада 1979 — член Української Гельсінської Групи.

У 1984 за самовіддану службу Церкві в Україні єпископ УПЦ Америки (Вселенський Патріархат) Андрій нагороджує Романюка вищою священичою відзнакою — митрою.

У червні 1987 виступає з лекціями перед християнськими українськими і англомовними громадами Канади, США та Англії.

Повернення в Україну

Архієпископ Білоцерківський УАПЦ Володимир під час Днів української культури в Примор’ї, Владивосток, травень 1992 р.

Після повернення в Україну 28 квітня 1990 був пострижений у чернецтво і возведений у сан архімандрита з ім’ям Володимир, а наступного дня висвячений у сан єпископа з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського.

Виступає за створення незалежної Української Православної Церкви з центром у Києві, піднесеної у статус Патріархату.

З 1991 очолює місійний відділ Патріархії УАПЦ, виконує обов’язки вікарія Київської єпархії з титулом архієпископ Білоцерківський.

Українська Православна Церква - Київського Патріархату

Одним із фундаторів УПЦ-Київського Патріархату (заснована у червні 1992).

17 лютого 1993 року призначений архієпископом Львівським і Сокальським.

Після смерті Патріарха Мстислава став місцеблюстителем Патріаршого престолу (14 червня 1993 року) із возведенням у сан митрополита.

На Всеукраїнському Православному Соборі 21 жовтня 1993 року обраний Патріархом (інтронізований 24 жовтня у Софійському соборі).

Виступав з численними проповідями й статтями на богословські, патріотичні й державницькі теми.

Раптово помер 14 липня 1995 року. 18 липня 1995 року спроба поховати тіло у Софійському соборі наштовхнулася на опір зі сторони духовенства УПЦ Московського Патріархату та силові дії з боку загонів спеціального призначення МВС України.

Похований біля брами св. Софії у Києві.